Еліна Околіт: «Поширювати добро і бути джерелом не тільки себе, але і для інших»
 

 Еліна Околіт не може самостійно ходити з самого дитинства. Та попри свою хворобу, Еліна веде активний спосіб життя, професійно займається фотографією, подорожує різними куточками України, отримує замовлення на проведення портретних, сімейних та індивідуальних фотосесій. Дівчина працює лікарняним клоуном та з радістю допомагає дітям.  Ми поспілкувалися з Еліною про те, як почався її творчий шлях, що надихає на створення фотографій та про джерела натхнення. 

 

 Фотограф із Запоріжжя на візку: Еліна Околіт про любов до зйомок та магію в  лікарнях – ШоТам

Еліно, чому ви вирішили пов`язати життя з фотографією?

Мені завжди подобалися старовинні фотокартки,які мені показував мій дідусь. Саме через призму фотографії дізнавалася історію свого роду, своєї сім`ї. І я зрозуміла, що фотознімок зберігає не тільки історію, але й дуже "круті" життєві моменти пам`яті. Спочатку моє займання фотографією було виключно хобі, знімала для себе на телефоні, на фотоапарат мильничку. З кожним днем розуміла, що мені подобається знімати все більше і більше і так захоплення переросло  в улюблену роботу.

Як це захоплення перетворилося на професію?

Так, зараз займаюся професійно. Почалося все з того, що мої друзі мені говорили - чому я не займаюся фотографією, чому не хочу заявити про себе як фотограф. У мене було багато сумнівів, про те, що зараз багато професійних фотографів і що світ фотографії заповнений. Але для себе я розуміла, що потрібно йти до своєї мети й не звертати увагу на думки інших. У моєму житті стався переломний момент. І для себе я подумала, що життя і так швидкоплинне і часу на страхи та роздуми просто немає. Завжди потрібно ризикувати та пробувати робити щось нове. Після цього я записалася на курси і так почався мій творчий шлях.

Фотографу доводиться бути психологом, щоб допомогти оголити душу перед об’єктивом. Як Ви налагоджуєте контакт із людьми перед зніманням?

Згодна, що фотограф - це психолог. Перед зніманням я завжди зустрічаюся з людьми для того щоб прогулятися, випити чашечку кави, поспілкуватися і дізнатися їх трошки краще. Тому, що для мене фотографія, це не просто робота, я не люблю називати людей, своїми клієнтами. Це мої друзі, хороші знайомі, я йду передавати й знімати живі історії. Моя місія - краще дізнатися людей і разом з ними щиро зображати справжні,не фальшиві емоції.

 Як знаходите натхнення для творчості? Фотограф по вашому: це художник чи майстер по роботі з фототехнікою?

 Фотограф – це художник, людина, яка бачить і відчуває серцем. Мені здається, що сама вдала фотографія, коли ми дивимося не технічним поглядом, а поглядом зсередини. Натхнення знаходжу в спілкуванні з людьми, які заряджають мене, позитивними емоціями, сильно вражає природа. Коли мені потрібно наповнитися енергією я їду в ті, місця, де присутня справжня атмосфера. Це не метушливі бетонні джунглі, а казковий світ з особливою аурою. Історія, яка мені найбільше запам`яталася, це випадкові й невипадкові фотографії. Торік я була у Львові і мені вдалося зняти два круті моменти.

Перша історія трапилась зі мною в кав’ярні Львову, в середину зайшов старенький дідусь,.   після того як його пригостили кавою і він її випив, він збирав шматочки цукру з вільних столиків, по 2 шматочки з кожного столу і саме цей момент мені вдалося відобразити. Друга історія також сталася зі мною у Львові, на площі грала молода музична група і до них підійшла старенька бабуся, яка побажала їм здоров`я і віддала останні кошти. Цей фантастичний кадр мені вдалося зловити, ці два моменти і донині є одними із найяскравіших.

 Де Вам найбільше подобається робити фотосесії?

Найчастіше знімаю на Хортиці, соснові посадки,як їхати на Козацьке подвір`я. Дуже люблю знімати біля води найбільше подобається порт Леніна, яхт клуб на Правому березі. Для мене в принципі немає значення місцевість, де знімати, найбільше для мене важлива внутрішня наповненість і люди.

 Який основний стиль знімання?

Переважно я знімаю "lifstyle", це репортажна форма, портретні та сімейні фотографії. Для себе я розумію, що всім жанрам місце бути, але для для себе я вибрала живий стиль тому, що це справжні і яскраві емоції, які будуть гріти наше серце через п`ять або десять років. Фотокартки - це про людину.

 Що екслюзивного є Вашій роботі?

Для мене важливо те, що мої роботи цінують і бачать в них щирість та душевність. Мені подобається, що до мене завжди приходять люди без масок і тому часто виходить зловити море крутих моментів. 

Хто із всесвітньо відомих фотографів Вам подобається?

Мені подобаються два всесвітньо відомих фотографи - Пітер Ліндберг та Еліот Ервіт. Перш за все мені запало в душу, це не ховатися за масками й образами. Пітер Ліндерг це фешн - фотограф, який запам`ятався мені своїми роботами, він знімає своїх моделей справжніми, без макіяжу, зі зморшками та родимками. Він показував, що краса вона справжня і її не потрібно приховувати за тонами косметики і фотошопу.

Еліот Ервіт в своїх роботах він говорив і показував космічне між людьми, їхні взаємини між собою, відносини між мамою і малюком, між людьми та тваринами. Він ніколи не використовував штучні, не справжні емоції, він переслідував момент, щирість.

Окрім фотографії ви ще займаєтесь лікарняною клоунадою. Лікарняна клоунада - що це для вас?

Лікарняна клоунада - це моє джерело натхнення і мій рятувальний круг. Свого часу це стало моїм рятівним кругом тому, що коли ти приходиш до дітей вони заряджають тебе позитивною енергетикою, любов`ю, яку просто не описати словами, це потрібно відчути. Й дуже круто, коли у тебе виходить, відкрити дитину, дати їй шанс відчути дитинство.

 Як довго існує ваша організація, хто був ініціатором її створення?

Ольга Сирих і Світлана Ушакова - організатори лікарняної клоунади в Запоріжжі. Сама ідея створення була реалізована приблизно шість років тому.Головне - це дарувати дитинство,дарувати емоції, розкривати й пам`тати, що перш за все вони діти, і ми повинні презентувати їм яскраві емоції і любов. Особливо це важливо для дітлахів, які знаходяться в дитячих будинках і лікарняних закладах. І найголовніше це, те що ми йдемо туди віддавати, а отримуємо набагато більше. Я думаю, це одна з головних цілей нашої волонтерської роботи.

Чи знаєте ви випадки, коли саме після спілкування з вашими клоунами дитині ставало краще? Чи бували випадки лікування?

Завжди дітям після нашого спілкування ставало набагато легше. І була одна з таких історій - дівчинка, яка лежала в відділенні гематології була дуже - дуже закрита і ми намагалися знаходити різні підходи. І ми змогли намацати ту ниточку, яка її надихає та піднімає настрій і вона нам, відповіла, що її радує, коли вся палата заповнена сонячним світлом. І в той день, було дуже похмуро, ми взяли шапку з побажаннями і випустили її в вікно. І через дві хвилини вийшло сонце, хоча не було жодного натяку. Бачити, як дитина розкривається, як позитивний настрій впливає на її самопочуття це дуже круто.

Чи маєте ви життєво кредо та дайте будь ласка новачкам, які тільки починають займатися фотографією?

Моє життєво кредо - поширювати добро і бути джерелом не тільки себе, але і для інших. Головна порада - не сумніватися в собі, не слухати думки інших, про те, що у вас не вийде. Потрібно завжди йти до своєї мети, брати у свої руки й робити. Не потрібно чекати від себе відразу ідеального результату, всі великі фотографи теж починали і фотографували з малого. 

Журналіст автомобільного журналу "Бардачок авто"

Катерина Корольова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бардачок - Запорожье,,,